Українська легенда StarCraft Олексій White-Ra Крупник дав велике інтерв’ю порталу Players. В першій частині розмови ми поговорили про його захоплення StarCraft, зародження кіберспорту та шлях на про-сцені.
Як починався твій шлях про-гравця в StarCraft, що допомогло тобі повірити в цей вид спорту?
По-перше, в мене з раннього дитинства була тяга до комп’ютерних ігор, це було щось нове, те що до цього ти ніколи не бачив. Я сам народився ще в радянські часи і застав розпад СРСР, і дуже був тому радий, бо усі мали бути однакові, вселяли, що Захід – наші вороги, а Ленін великий вождь і партія нас усіх веде у світле майбутнє, а тим часом вічний дефіцит, порожні полиці магазинів. Щоб купити машину, треба було десятиліттями стояти в черзі. Мене тоді тільки в піонери прийняли і радянський союз розвалився. Почало тоді з'являтися вже більше приставок. Одеса таке місто, де дуже багато родин були пов’язані з моряками і вони завжди щось нове привозили, почали з'являтися такі приставки як Dendy, потім PlayStation. Ми збиралися з хлопцям і грали, в танчики, Mortal Kombat, Street Fighter та інші ігри. Там цілі черги збиралися. Мені це сподобалося, що з появою перших комп’ютерних клубів я почав до них ходити, тренуватися, грати. Там ігри були такі: Doom, Warcraft III, звичайно Age of Empires, теж гарна гра, сиділи в ній цілими днями, навіть цікаво було не грати, а просто дивитися як хтось грає, бо не було коштів.
Коли вийшов StarCraft, це було щось неймовірне, три раси абсолютно різні, графіка на той момент була дуже гарною. Це була любов з першого погляду. Ми як раніше грали, 30 хвилин ніхто ні на кого не нападає, тільки потім воюємо.
Тож ми починали з того, що збиралися у комп’ютерних клубах, де було ПК 4-6, ми грали між собою і в мене стало виходити гарно грати, обігрувати друзів. Потім про мене дізналися наші товариші, які вже брали участь в турнірах, прийшли пограти і забудували мене фотонками, мене сильно розірвали, бо хлопці вже мали досвід. А ми тоді сиділи в своїй віртуальній реальності, не було інтернету, не було достатньої кількості турнірів, але ком’юніті розвивалося. Так ми з хлопцями познайомилися, Рома Тополчан, чемпіон наш одеський і вже мав досвід участі в турнірах, прийшов грати і почали тренуватися з друзями, він повів мене на перший турнір, який був 2на2. Що цікаво, я прийшов на цей турнір з поламаною рукою, було дуже незручно грати коли в тебе гіпс. Ми на тому турнірі пройшли декілька турів, але програли доволі швидко. Після того пішов спортивний інтерес та злість, я розумів, що можу грати краще і треба тренуватися. Це було десь початок-середина 1999 року, ми вже кожен вечір з хлопцями збиралися і десь шість годин тренувалися, грали.
Як тоді у вас проходили тренування, на чому ви концентрувалися?
Ми вибирали собі раси і пропробляли різні тактики за них. Там агресивні, різноманітні раши, дивимось, як хлопці на це реагують. Також макрогеймінг, розробляли різноманітні наші агресивні дії і відчували таймінги, а ще дивились, що роблять наші противники проти нас, як нам краще захищатися, чим посилити нашу гру. Шукали свої слабкі сторони. Тобто, там була дуже велика кількість різноманітних аспектів.
Наші тренування пішли дуже гарно, коли ми зібрали 4 ПК у нашого друга вдома і почали там тренуватися до міжнародного турніру Forstar у 2001 році, його організував Олег Сенцов у Сімферополі, повинні були грати 32 гравці топових. Це були турніри 1на1, і також 2на2. Тоді 2на2 виграли дві одеські команди нашого клану White, а ось 1на1 тоді виграли перші два місця москвічі, з найсильнішого клану на той момент, клану 'orky', але в командній грі обидва наші склади їх обіграли , а я став четвертим, програв там на одному пілоні супернику.
Ми відпрацьовували всі можливі тактики. І що стосується аспекта 2на2, том мало хто у світі міг нас обіграти, бо ми цьому присвятили дуже багато часу і знали, що відбудеться в кожну хвилину гри. Що варто відмітити, що в тімплеї, навіть якщо ти топовий SlayerS_'BoxeR`, ти ніколи не обіграєш злагоджених двох гравців, навіть якщо вони гірше тебе грають соло.
Яка в тебе була перша серйозна перемога на турнірі, що ти тоді виграв?
Думаю, це був турнір в Одесі, GreenJek організовував в клубі К, на той час це був найпопулярніший геймерський клуб Одеси з великою своєю тусовкою. Це був десь 1999-2000 рік, приїхали хлопці з Києва, серед них був Unforgiven, і перед початком турніру сказали: “Хлопці, можливо, ви нам приз відразу віддасте, що там вас обігрувати”. Ми сказали, що треба грати, і я тоді переміг. Після турніру Unforgiven поставив свій мобільний телефон, тоді їх ні в кого не було, і каже: “давай грати на нього.” Я його 3:0 обіграв 1на1 різними расами, але телефон не забрали, а лишили йому, порядно вчинили. Тоді весь клуб був за мене, людей 30 за спиною підтримувало, просто потрібно було таке нахабство покарати. Коли приїхав на турнір і каже віддай нам призи, а навіщо тоді взагалі турнір проводити.
А такий, щоб міжнародний, то це той самий Forstar в Сімферополі, від Олега Сенцова. Це був дуже крутий турнір, дружелюбний, з великими на той момент призовими фондами, монітор був, і принтер, це були дуже гарні призи на той момент. Ще тоді усі учасники та організатори поїхали купатись в Алушту, взяли ящик пива і коньяку в автобус, відсвятукували перемогу. Але це вже було як приємний бонус після гри, поспілкуватися з хлопцями про ігри, ти розумієш, що це твоє ком’юніті.
Далі був WCG Ukraine 2003, тому що у 2002 році я програв, недооцінив супротивників, був тоді дуже засмученим, але підзібрався на 2003 рік. Була одна квота від міста на фінал чемпіонату України і одна квота на WCG від України, тоді я переміг, це була для мене морально важлива перемога, тому що після поразки у 2002 році я пішов трохи в тільт і загул, потрапив у неприємні ситуації, бійки, де тоді ледь не вбили і мені робили операцію. Я вирішив зайнятися StarCraft професійно, тому що це безпечно, ти розвиваєшся як людина, як стратег і треба зробити камбек, довести самому собі, що ти здатний перемагати на турнірах міжнародного рівня.
Яке було ставлення ваших близьких до зайняття кіберспортом?
Та вони ж не бачили, що я сидів в комп’ютерному клубі грав. Та і ми ж не постійно грали, графік був таким: піти на турніках ввечері позайматися, в якусь певну годину зібратися в клубі, бо треба колектив, сам же ти не будеш грати, тому треба щоб у всіх був вільний час.
Десь в 2000 році батько купив мені комп’ютер, я його просив, казав що треба для навчання в університеті. Я тоді вступив на океанолога в Одеський Гідрометеорологічний Інститут. Мені подобалося дивитися передачі Жак-Ів Кусто, тому хотів бути океанологом. Так от, він мені купив і бачить, що граю в StarCraft постійно, а родичі скаржилися, що не можуть додзвонитися, бо телефон постійно зайнятий, тому що модем інтернету забирав лінію зв'язку. Батько приходив сварився на мене, а потім почав пробки викручувати, а я чекав поки він лягав спати, а потім знову їх вкручував, тренувався десь до 4-5 годин ранку, а потім вставав о 8 ранку і їхав до інституту. Було таке що і пропускав заняття, бо домовлялися з друзями та йшли до комп’ютерного клубу “Чорне молоко” на Таїрова, це доволі знаменитий та легендарний клуб. Ми там з хлопцями замість занять сиділи грали 1на1, відпрацьовували тактики і готувалися до наступних турнірів.
Так, загалом негативно ставилися, казали: “Чим ти оце займаєшся, це ігри, воно тобі нічого в житті не принесе, тобі потрібна освіта і робота, ти повинен відпрацювати, щоб в тебе була пенсія”. Я в той час розумів, яка пенсія, подивіться як люди живуть на ту пенсію. Я знав, що у кіберспорту є великі перспективи і що на той час було недостатньо технологій, з розвитком інтернету все буде набагато масштабніше. Бо ми грали на модемах, що там передача даних дуже слабка, лаги, розриви з’єднання, але це був початок.
На мій погляд, розвиток кіберспорту почався в кінці 90-х років, коли в Південній Кореї почали проводитися турніри, які збирати стадіони. Тоді SlayerS_'BoxeR`, це наша легенда, Імператор Терранов, ми спостерігали за ними, постійно завантажували VOD`s його і інших корейських гравців. Ми вже тоді бачили, що таке кіберспорт в першому виді, які призи, скільки фанатів, це було як побувати в іншій галактиці, було відчуття, що вони були розвинуті трохи більше ніж ми, в нас очі були по 50 копійок.
Коли змінилося ставлення твоїх батьків до кіберспорту, що вплинуло на їх думку?
Це було у 2003 році, коли я виграв WCG Ukraine, потім мені вдавалося цей турнір ще чотири рази виграти, але цей по відчуттям був найважливішими. Це було вперше, коли ти стоїш на сцені, люди аплодують і вітають, а ти розумієш, що не дарма витрачав час на тренуванні і стоїш на п'єдесталі. Важко передати це відчуття перемоги і реалізації всього задуманого. В той момент я зрозумів, що в житті немає нічого нереального, треба тільки руки прикласти, увімкнути свої мізки і мати бажання, тоді все буде.
Так ось, виграв тоді той турнір і отримав ноутбук і продав його, як зараз пам'ятаю GreenJak допоміг, за $1430. За ці гроші можна була непогану машину купити, я тоді частину грошей віддав батькам, а частину залишив на поїздку в Корею на турнір. Але за декілька тижнів до поїздки відбулася неприємна ситуація. Взяв мамину машину покататися і потрапив в аварію, добре що всі залишилися цілі, постраждала лише машина. Тому довелося тоді десь 600-700 доларів США віддати на ремонт, бо я ж зробив це, треба було відповідати. В юнацькі роки трошки бешкетував, це зараз розмірковую більш раціонально, а тоді рішення приймав більш емоційно.
Тож коли приніс гроші, а також отримав можливість представляти Україну на міжнародному турнірі в Південній Кореї, то батьки відчували гордість. Це була велика пошана навіть від родичів, вони побачили, що це не дитячі забави, а щось більш серйозне.
Звідки було фінансування для відвідування турнірів, особливо щоб відвідати міжнародні чемпіонати, що потребувало більше грошей? В тебе були особисті, можливо, спонсори?
В ті часи був єдиний великий турнір — World Cyber Games, він був чемпіонатом світу і його фінансував Samsung, а проходив тільки раз на рік. Більш маленькі турніри, теж були, але вже від місцевих спонсорів, де вони проходили. Але кіберспорту, як ми його зараз розуміємо, не було. Довгі роки WCG був флагманом розвитку кіберспорту.
Першою моєю командою була 3D. Але від них я отримав різні девайси — килимок, мишку, клавіатуру. Потім з’явилися Excello, які почали платити гроші, це було 200 євро. Нормальні гроші почали платити коли приєднався до команди Meet Your Makers, там і футболка клубна була, девайси, зарплата і спонсорські поїздки. Я приєднався до цієї команди десь у 2006 році і це вже пішло як офіційна робота. Стало все професійно, всі поїздки оплачували, організовували інтерв’ю.
До цього були різні індивідуальні спонсори. Трохи з поїздками допомагала одеська компанія SkyLine, потім писав статті, типу гайди в журнал «Найкращі відеоігри», теж вони трохи спонсорували, але це було не на постійній основі. Все змінилося, як я вже казав, коли приєднався до професійної організації Meet Your Makers, згодом була mousesports.
Після релізу StarCraft 2 було дуже багато запрошень в різні команди. Але я поспілкувався з різними людьми, знайшов індивідуального спонсора Duckload, керівник компанії порадив мені, що треба розвивати свій бренд. Команда — це добре, але коли команді не будуть цікаві твої послуги, то що тоді робити? Я послухав його і почав працювати на себе, почав сам працювати зі спонсорами і отримав можливість робити багато гарних речей.
Якщо порівнювати з сучасним кіберспортом, то зараз у команд є професійні психологи, перформанс-коучі, які допомагають гравцям витримувати тиск. Мені цікаво, як ти справлявся з тиском?
Та не було такого. Ми були першопроходцями, ми набивали шишки на своєму досвіді. Звісно на початку був мандраж, але чим більше ти граєш, практикуєшся і спокійно до цього відносишся, тим легше переносити тиск.
Мені простіше, тому що я виріс на вулиці, я бачив реальне життя і що там відбувається. Також я бачив віртуальне життя, і воно набагато краще ніж реальне. Я навіть коли програвав був радий, що нав’язавав боротьбу, тому що у мене був шанс довести собі, що трохи більше тренувань і ти зможеш показати кращий результат.
Я по собі знаю, що до поразок не треба відноситись, так, наче відбулося щось критичне. Звідки взялася фраза “more gg, more skill”, чим більше в тебе життєвих ситуацій, тим більше в тебе досвіду. Якщо в тебе мізки в голові, то після одного-двох разів ти не допустиш одну і ту саму помилку. Головне правильно аналізувати, що відбулося в минулому, щоб не повторити цього в майбутньому.
Ще мене дуже сильно підтримували хлопці та оточення. Ти відчуваєш цю підтримку і отримуєш впевненість в собі.
Зараз чому психологи є, у гравців немає життєвого досвіду. Кіберспортсмени, що вони в житті бачили, окрім комп’ютера і своїх тіммейтів. Ми росли на нашому районі, що не тиждень, то бійки. Ти сидиш молодий з хлопцями, тобі років 15-16, а вони старше і ти бачиш, одного вбили, іншому машину розстріляли. Ти це все бачиш і головне було пережити це все, а те що ти програєш, то вже таке, так сталося, головне, що ти живий. Важливо знати, що робити і не допускати більше помилок.
Якось так, психологів звичайно не було, це зараз люди сильно засмучені. Мені здається, що їх погано вулиця виховувала.
Хотів запитати про твої легендарні спеціальні тактики. Як ти їх придумував?
Ми дуже багато грали стандартів, але для того щоб вмілого корейця обіграти, тобі потрібно щось нестандартне. Скільки б ти не тренувався, по механіці кореєць тебе переграє, бо в них дуже сильна школа кіберспорту, вже на ті часи в них були геймінг-хауси, де по 15-20 гравців тренувалися. Психологів у них там не було, але були тренери, масажисти, люди, які допомагали з господарством, складали раціон харчування. В хлопців був розклад, вони встали, зробили зарядку, поснідали, потім тренування, потім огляд ріплеїв. Тому механіка в них була неймовірна.
І для того, щоб обіграти корейця, треба якісь сюрпризи придумувати, чим я і займався. Тому я і вигадав ці нестандартні тактики, які називав спеціальні. Тут якщо виходило здивувати, то це означає перемогти. Так воно пішло-поїхало, ти дивуєш противника чимось, він не знає, що робити, бо вони до цього не готувалися на тренуваннях. Ти користуєшся цим, бо вони раніше з такими тактиками не зустрічалися. На перший погляд для них могло бути чимось дивним і невдалим, але ці тактики працювали.
Так ці спеціальні тактики і зародилися для того, щоб обіграти більш сильного гравця. Це моя фішка і хитрість щоб перемагати корейців була, у реальному житті, до речі, теж допомагали.
Який матч на турнірі, або сам турнір в твоїй кар’єрі запам’ятався тобі найбільше?
Перший по емоціях це WCG Ukraine 2003, після поразки за рік до цього і боровся з собою після того як операцію робили. Мені тоді лікар сказав, що ще б один удар і грала б музика, а ти її не чув, а мені вдалося зробити камбек.
Сама така знакова, я думаю, це перемога над SlayerS_'BoxeR' в Південній Кореї у 2009 році. Ми з ним в одній групі зустрілися на International e-Sports Festival, а переможець тієї гри виходив у плей-оф. Це також був матч, який показували по телебаченню в Кореї. Тоді якраз за допомогою спеціальних тактик вдалося його перемогти, заходити туди-сюди, дроп рівера, мікроконтроль і вдалося перемогти. Хлопці тоді за мене дуже вболівали, тоді некорейські про-гравці дуже переживали за мене. Та і сама гра вийшла дуже гарною, динамічною. Я тоді виклався і зміг перемогти свого кумира, бо мені, як і багатьом іншим хлопцям SlayerS_'BoxeR` дав мотивацію грати в комп'ютерні ігри, спортивну поведінку і показав рівень гри.
Після тієї перемоги ми з друзями пішли десь в місті після турніру повечеряти. Йшли по центральній вулиці і корейці мене впізнавали, казали: “Заходь до нас, пива наливай скільки хочеш”. В нас тоді компанія була 15 людей, а вони казали, що всіх пригостять. Це було не один раз, а десь разів 10-15. Це був дуже приємний респект. Я грошей тоді не виграв, але це була дуже важлива моральна перемога, показали корейцям, що українці дуже сильні в StarCraft.
Як на твою думку зараз змінився кіберспорт, порівняно з тими часами, до чого він зараз дійшов?
Це було зрозуміло, що він буде розвиватись, тому що змагальний дух в нашій свідомості. Скільки Олімпійським іграм? Декілька тисяч років. Але я зрозумів, що щось нове буде і кіберспорт буде розвиватись тому що доступність до інтернету буде більшою, більше людей матимуть доступ до стабільного інтернету, девайси та залізо будуть розвиватись, будуть з'являтись нові ігри. Дуже велика різниця між кіберспортом минулого. Ми були першопроходцями і більше грали за авторитет. В клубі авторитет з пацанами, потім районні турніри, місцеві, всеукраїнські і ти борешся за честь, а не великі призи, великі призи це були додаткові плюшки і хотілось би щоб їх більше було.
Зараз, на мій погляд, дуже роздуті призи і що хлопець 19-20 років буде робити з двома мільйонами доларів? Він ще життя не бачив, чому він може навчити нове покоління, якщо він ще дитина по суті. На той момент, десь 20-30 тисяч доларів було перше місце у Warcraft, StarCraft, в Counter-Strike 40 тисяч доларів перше місце на всю команду, це були великі гроші для нас, можна було собі дуже багато дозволити. Якщо в тебе є спонсор і ти займаєшся своєю улюбленою справою, то покажіть мені хоча б 10% людей у світі, які займаються улюбленою справою і гроші за це заробляють. Не дуже багато таких людей. А ти граєш і ще щось виграєш.
Зараз роздуті призові фонди, мені здається це не дуже гарно, тому що починають грати і заходити в кіберспорт тільки за грошима. Такий меркантильний розвиток ні для якого спорту не гарний. Має бути мотивація, спортивна в першу чергу, а все, що пов'язане з результатами, зарплата, бонуси це в другу чергу має бути. Треба молодь вчити хорошій поведінці, правильному розкладу, не тільки грати в ігри, треба і книжки читати і спортом займатись, якісь науки розвивати, тому що в майбутньому ми не знаємо, що може статися і не завжди ти будеш кіберспортсменом, от яка моя думка.
Зараз в кіберспорті доволі багато скандалів, пов'язаних з договірними матчами. У ваш час таке могло взагалі відбутись, про таке міг хтось подумати?
Бували, я знаю в Південній Кореї були цілі скандали, там були кримінальні справи і посадили багатьох корейців за такі речі. Це дуже неприємно і вкрай негативний слід залишає в розвитку кіберспорту. Але ми маємо розуміти де ставки, там і аб'юз. Чим більше людей прикуті до якоїсь події, наприклад, матч якийсь по кіберспорту дивиться 2 або 3 мільйони людей, то це дуже велика аудиторія і букмекери, звичайно, приймають ставки на цю подію і це дуже і гарно, і погано, і треба з цим боротися. І хто це робить, той не наш друг.
StarCraft був в топі, коли кіберспорт зароджувався, а зараз, на жаль, він не має такої аудиторії. Як думаєш, чому так?
Дуже важка гра. Поріг входу великий. Тобі треба практикуватись рік щоб почати щось демонструвати. Треба дуже багато часу витратити, складно механічно, стратегічно. В основному, в стратегії молодь грає небагато.
У свій час, коли вийшов StarCraft II, в 2010 році, кіберспорт загинався і ця гра була локомотивом в розвитку всього кіберспорту. В попередні роки у нас були не найкращі часи, де не було багато турнірів, а ті, що були, не завжди виплачували призові фонди і кіберспорт був на спаді.
Вийшов StarCraft II, прийшов пік, всі повернулись, всіх об'єднали, потім вийшла Dota 2 і пішов розвиток. Завдяки StarCraft 2 і Justin.tv дуже сильно розвинувся, так що я думаю, що StarCraft дуже важкий для новачків. А коли ти граєш ще в командні ігри, то в своїх невдачах простіше звинувачути свого тіммейта: “Ти закосячив, а я гарно грав. Я — Бог, це все ви, це не я.” Набагато простіші командні ігри, як на мене. Трошки видовищ є, якщо ми робимо паралелі з реальним спортом, то бачимо, що найпопулярніші види спорту — командні: футбол, хокей, баскетбол, регбі, бейсбол. Найкрутіші індивідуальні контракти — з футболістами.
Розробники StarCraft, Blizzard, якось комунікували з про-гравцями на турнірах, можливо, запитували поради як вони хочуть, щоб гра розвивалась, можливо, брали поради для створення другої частини?
Так, комунікували, звичайно. Поради для створення другої частини не запитували. Хочу сказати, що ми знали, що йде розробка 2 StarCraft, коли він вийшов, про-гравці мали доступ до альфа-версії. Не можна було транслювати, щось казати, але можна було грати і тестити, і ти давав фідбек розробникам гри.
У StarCraft 2 відповідав за баланс Девід Кім, зараз займається створенням нової веселої стратегії Battle Aces, сам він з Південної Кореї, але працював в Ірвіні, де штаб-квартира Blizzard знаходиться, це Каліфорнія і ми давали йому фідбек, щоб баланс поправляти. Динаміку ми не поправляли, але було дуже багато зустрічей. Нас, топових гравців, запрошували Blizzard в офіс, де ми зустрічались з розробниками і Майк Морхейм, наш батько, засновник Blizzard нас зустрічав дуже тепло. Пам'ятаю і в покер грали з розробниками і десь в бар ходили, це не тільки компанія, як велика сім'я була, і звичайно, давали свій фідбек. Хтось жалівся на імбу, десь вона була, десь не було. Як на мене, якщо є гра, ти повинен знати що робити в тій чи іншій фазі і знати сильні та слабкі сторони твоєї раси і раси своїх противників. А так, були форми і на турнірах, звичайно ми спілкувались. Це була не просто як праця розробник — про-гравець, чи учасник турніру, а щось набагато глибше, як ми живемо в одному домі — ми всі сусіди і наша задача зробити так, щоб цей дім був дуже гарним і мав добрий вигляд і щоб ніхто не смітив всередині, щоб був порядок, він процвітав і нові території поряд розвивали.
Як зараз справи в Blizzard йдуть, чи вони зацікавлені в кіберспорті по StarCraft, чи вже більше сконцентровані на нових проєктах?
Зараз, коли корпорації в багатьох компаніях взяли верх, вони більше за все думають про власний дохід. Звичайно, іміджеві речі для них важливі, але де можливо, там вони будуть економити, тому що інвесторам треба показати результат, тому, на мій погляд, Майк і Емі Морхейм покинули Blizzard Activision, тому що складно було сперечатись з новими представниками компанії. Звичайно, вони будуть гнатись за прибутком і це буде всюди. Тому що приходять менеджери, які хочуть показати результат, а ті, хто будував ком'юніті, ті хто будував компанії, ігри, вже отримали свій прибуток та самі покинули, або їх змусили покинути свої позиції. Вони вже не можуть багато на що повпливати і трошки образливо дивитись на те, що ти робив, що твої друзі робили і зараз цим користуються різні корпорації, ну таке життя, значить потрібно робити щось нове.
Як взагалі кіберспорт вплинув на твоє особисте життя, що він тобі дав, чим довелось пожертвувати заради нього?
Я думаю, що кіберспорт це мрія для кожної вільної людини. В першу чергу він мені дав свободу. Свободу дій, свободу вибору. Я ні від кого не залежу, не залежав і не буду залежати в плані своїх рішень, дій. Допоміг дуже сильно розвинути стратегічне мислення, трошки англійську довелось вивчати самому. Ще допоміг мені завести дуже багато друзів по всьому світу. Нема ні однієї країни, куди я не приїду і мене не зустрінуть як свою людину в ком'юніті. Були історії дуже приємні, котрі і в книгах навіть не прочитаєш, коли тебе цілі сім'ї зустрічали і дякували за те, що ти робиш.
А були якісь негативні моменти пов'язані з кіберспортом?
Негативні, звичайно, коли сидиш багато за комп'ютером. Зараз проблеми зі спиною, тому треба займатись собою, спортом, щоб не було проблем зі здоров'ям. Бо сидіння за комп'ютером дуже погано впливає на здоров'я і на зір. А так, щоб десь хтось сказав щось погане, такого не було. Родичі і просто люди з нерозумінням ставилися до цієї нової субкультури.
На початку тільки говорили хлопці: “Що ти фігнею займаєшся, давай гроші робити”. Я казав: “Всьому свій час, будуть вам гроші”. А зараз багато в кого є бізнес, в когось немає, а я відчуваю себе щасливою людиною, тому що вийшло втілити свою мрію. Не працювати заради грошей, такого нема. Для мене набагато важливіше отримувати задоволення від тієї справи, яку робиш і щоб вона була корисна не тільки для тебе, а і для оточуючих.
Як ти зрозумів, що настає час, коли вже треба завершувати кар'єру і думати про майбутнє?
Це десь 2013 рік був. Вже працював в Twitch, не було дуже багато часу для тренувань, почав навчати таких же стримерів, яким був, і зрозумів, що вже 33 роки і швидкість, реакція вже не така, як була раніше. Можеш вигравати якісь призові фонди, але вже не будеш чемпіоном, може разок десь виграєш.
Потихеньку почав відходити від кіберспорту, тому що, щоб тримати себе в формі, потрібно працювати, практикуватись мінімум 6-7 годин в день, а ще дивитись стрими, аналізувати ігри, а хочеш з сім'єю більше часу проводити, може з друзями, плюс робота офіційна вже є і стрими робиш. Всілякі шоу-матчі, якісь турніри за запрошеннями, брав участь в них, а після 33-х років це вже не легко.
Покажи мені хоч одного гравця, хто в 30 років виграв свій 5-й WCG в Україні в 2010 році. Програв в чвертьфіналі поляку 2:1 на глобальному WCG. І в 30 років вдавалось турніри вигравати міжнародного рівня. Це дуже було складно, багато людей грають, хочуть перемагати і набагато важче захистити свій титул, чим виграти новий.
Ти пам'ятаєш той момент, коли ком'юніті дізналися, що ти завершуєш кар'єру, яка була реакція?
До сих пір пишуть, просять стрими. Я ніколи не анонсував, що завершую кар'єру, навіщо? Я завжди в душі кіберспортсмен.
Якщо хтось покличе грати, то буду грати. Вийшов ремастер декілька років тому, старічки зібрались, грали, навіщо анонсувати? Бачив багато таких речей, що хтось казав що йде, потім повертався, потім йшов. Не треба нам таких гучних слів, ми хлопці простіші.
