11 жовтня 1994 року в Північній Америці відбувся реліз Indiana Jones’ Greatest Adventures для SNES. Над грою працювала німецька студія Factor 5 за участю LucasArts, а видавцем виступила JVC Musical Industries. У 2026 році проєкт відзначає своє 32-річчя.
На той момент кінематографічна історія Індіани Джонса складалася з трьох фільмів: «У пошуках втраченого ковчега» (1981), «Храм долі» (1984) та «Останній хрестовий похід» (1989). Розробники вирішили не обмежуватися однією стрічкою, а об’єднати найвідоміші пригоди археолога в одну гру.
У результаті гравці отримали 28 ігрових ділянок, присвячених подіям усієї оригінальної трилогії. Серед них були втеча від величезного каменя, подорожі небезпечними підземеллями, погоні на вагонетках і випробування на шляху до Святого Грааля.
Водночас пройти всі три історії відразу було неможливо. На початку відкривалася лише пригода за мотивами першого фільму, а наступні частини ставали доступними в міру проходження. Для повернення до вже відкритих етапів використовувалася система паролів.
Indiana Jones’ Greatest Adventures являла собою двовимірний пригодницький платформер із переважно боковою перспективою. Гравець керував Індіаною Джонсом, долав перешкоди, бився з противниками та намагався вижити серед численних пасток.
Головною зброєю героя, як і у фільмах, залишався знаменитий батіг. Ним можна було атакувати ворогів, а також чіплятися за спеціальні точки, щоб перестрибувати прірви. Крім того, Індіана міг завдавати ударів кулаками, перекочуватися та використовувати вогнепальну зброю і гранати.
Однак гра не обмежувалася звичайними платформними рівнями. Розробники регулярно змінювали темп пригоди, пропонуючи гравцям керувати літаком, спускатися гірськими схилами на надувному плоті або мчати шахтами на вагонетці.
Особливо запам’ятовувалися епізоди, що відтворювали культові сцени кінотрилогії. Наприклад, втеча від гігантського валуна з першого фільму перетворювалася на випробування швидкості реакції, а поїздка вагонеткою з «Храму долі» вимагала уважності та точного керування.
Висока складність також була важливою частиною гри. Небезпечні стрибки, численні вороги та необхідність вчасно реагувати на перешкоди робили проходження серйозним випробуванням навіть для досвідчених гравців.
Однією з особливостей Indiana Jones’ Greatest Adventures стала її технічна основа. Factor 5 використала рушій, пов’язаний із серією Super Star Wars, яка вже продемонструвала можливості SNES у створенні динамічних платформерів за мотивами популярних фільмів.
Завдяки цьому гра отримала деталізовані для свого часу локації, різноманітну анімацію та насичені подіями рівні. Окремі епізоди використовували графічний режим Mode 7, який дозволяв обертати й масштабувати фонові зображення, створюючи ефект руху в просторі.
Особливу увагу приділили музичному супроводу. Композитором гри став Рудольф Стембер, а саундтрек містив адаптації знаменитих мелодій Джона Вільямса. Музика допомагала передати атмосферу фільмів навіть з урахуванням технічних обмежень 16-бітної консолі.
Для розповіді сюжету використовувалися текстові вставки та зображення, які знайомили гравців із подіями кінотрилогії. Таким чином, Indiana Jones’ Greatest Adventures намагалася поєднати впізнавані кінематографічні моменти з механіками класичного консольного платформера.
Цікаво, що Indiana Jones’ Greatest Adventures могла з’явитися не лише на Super Nintendo. Розробники також працювали над версією для Sega Mega Drive, відомої в Північній Америці як Sega Genesis.
Проєкт перебував на настільки просунутій стадії, що його демонстрували ігровій пресі, а деякі журнали навіть встигли опублікувати огляди. Проте до офіційного релізу справа так і не дійшла.
У 2017 році співзасновник Factor 5 Юліан Еггебрехт пояснював, що однією з причин скасування стала ситуація з компанією U.S. Gold, яка припинила діяльність. У результаті версія для Sega Mega Drive залишилася невиданою, попри виконану розробниками роботу.
Для історії гри це стало цікавим прикладом того, як майже завершений проєкт міг так і не потрапити до магазинів через обставини, не пов’язані безпосередньо з його ігровими якостями.
Після оригінального релізу Indiana Jones’ Greatest Adventures не зникла остаточно. 16 листопада 2009 року гра стала доступною в Північній Америці через сервіс Virtual Console на Nintendo Wii, а 23 квітня 2010 року дісталася і європейського ринку.
Це дозволило новому поколінню гравців познайомитися з пригодами Індіани Джонса без необхідності мати оригінальну SNES та картридж 1994 року.
Повторний випуск також нагадав про період, коли великі кінематографічні франшизи активно адаптували для 16-бітних консолей, а розробники намагалися відтворювати знайомі сцени за допомогою платформних механік, піксельної графіки та музики.
Сьогодні Indiana Jones’ Greatest Adventures залишається цікавим представником епохи 16-бітних ігор. Вона не намагалася розповісти нову історію про знаменитого археолога, натомість дозволяла гравцям самостійно пережити найвідоміші пригоди з оригінальної кінотрилогії.
Гра поєднувала платформер, бойові епізоди, погоні та випробування на реакцію, постійно змінюючи темп проходження. Водночас її висока складність нагадувала про часи, коли навіть знайомі за фільмами сцени могли перетворитися на серйозне випробування для власника консолі.
Через 32 роки Indiana Jones’ Greatest Adventures цікава не лише як чергова гра за кіноліцензією, а і як приклад того, якими засобами розробники 1990-х переносили великі кінематографічні історії на домашні ігрові системи.
І хоча технології за ці десятиліття змінилися до невпізнаваності, головна ідея залишилася незмінною: пригоди Індіани Джонса завжди починаються там, де на героя чекають небезпека, таємниця й черговий стародавній артефакт.
Нагадаємо, Team Fortress 2 — історія шутера, який став культовим завдяки гумору та капелюхам
