Сьогоднішній матеріал підготувала Ірина Баришева, видавчиня Players. У своїй авторській колонці вона розмірковує про те, чому суспільство дедалі частіше оцінює людей за зовнішністю, забуваючи про їхні досягнення, силу характеру та вчинки.
Він став чемпіоном світу. Інтернет обговорював його обличчя.
Брендону Макналті 28 років. У вересні 2026 року американський велосипедист зробив те, про що більшість професійних спортсменів можуть лише мріяти: виграв чемпіонат світу з шосейного велоспорту. Майже 274 кілометри надзвичайно важкої гонки. Понад шість годин на велосипеді. За кілька десятків кілометрів до фінішу Макналті атакував, відірвався від найсильніших велосипедистів планети й першим перетнув фінішну лінію.
Здавалося б, про що мав би говорити інтернет? Про неймовірну витривалість. Про підготовку. Про силу характеру. Про те, що людина здатна терпіти кілька годин фізичного болю заради однієї можливості стати найкращою у світі. Але значна частина користувачів побачила інше. Його обличчя.
«Йому точно 28?»
«Він виглядає на 45».
Жарти, меми, порівняння з персонажами комп'ютерних ігор. І в цій історії є щось значно тривожніше, ніж чергова хвиля інтернет-тролінгу.
Ми поступово починаємо оцінювати обгортку вище за зміст.
Соціальні мережі привчили нас до дивної системи координат. Молодість має виглядати певним чином. Жінка має виглядати певним чином. Чоловік — теж. Успішна людина має бути красивою, підтягнутою, фотогенічною і бажано добре виглядати у вертикальному відео тривалістю п'ятнадцять секунд. І якщо людина не відповідає цій картинці, інтернет миттєво це помічає. Іноді раніше, ніж її досягнення.
Особливо добре це видно у спорті. Тіло професійного спортсмена взагалі створюється не для Instagram. Воно створюється для результату. Велосипедисту воно потрібне, щоб подолати майже 274 кілометри швидше за інших. Пауерліфтеру — щоб підняти вагу, яку більшість людей не зможе навіть зрушити з місця. Бійцю — щоб витримати удар. Кіберспортсмену тіло й психіка потрібні, щоб годинами зберігати реакцію, концентрацію та здатність ухвалювати рішення під величезним тиском.
Але глядач дедалі частіше дивиться не на те, що людина здатна зробити, а на те, наскільки добре ця людина відповідає візуальному стандарту.
Українська спортсменка Ганна Куркуріна — абсолютна чемпіонка світу з пауерліфтингу, багаторазова рекордсменка й одна з найвпізнаваніших представниць силового спорту України. Її зовнішність роками ставала приводом для обговорень і насмішок. Занадто широкі плечі. Занадто багато м'язів. «Схожа на чоловіка».
Але за всіма розмовами про те, як виглядає Куркуріна, чомусь дуже легко загубити значно важливішу інформацію. Перед нами жінка, яка тричі ставала чемпіонкою світу й встановила безліч спортивних рекордів. А після початку повномасштабної війни її сила знайшла зовсім інше застосування.
Куркуріна залишилася в Україні й займається порятунком тварин. Вона вивозить собак і котів із небезпечних районів, допомагає пораненим тваринам, годує безпритульних, співпрацює з волонтерами та притулками. У 2026 році вона забрала трьох собак із підтопленого притулку в Кропивницькому. Усі троє залишилися в неї.
Виходить дивовижний парадокс. Можна бути чемпіонкою світу. Можна встановлювати рекорди. Можна їхати туди, звідки інші намагаються виїхати, щоб урятувати тварину. І все одно знайдеться людина, яка подивиться на фотографію й напише: «Вона виглядає як чоловік».
І виникає просте запитання.
У який момент ми вирішили, що це найцікавіше, що можна сказати про цю людину?
Анна Куркуріна далеко не єдина. Серена Вільямс стала однією з найвидатніших тенісисток в історії, але десятиліттями паралельно зі спортивними результатами обговорювали її м'язи, фігуру й те, наскільки її тіло відповідає традиційним уявленням про жіночність.
Співачка Ліззо може отримати музичну премію — і тисячі коментарів усе одно будуть присвячені її вазі. Акторка може блискуче зіграти роль — інтернет обговорює, наскільки вона постаріла. Спортсмен може виграти чемпіонат світу — і вірусним стає не момент його перемоги, а фотографія його обличчя.
Ми дійшли до дивовижної точки: досягнення потребує років, а знецінити його можна одним коментарем за п'ять секунд.
Саме тому ця тема безпосередньо стосується кіберспорту. Ми звикли думати, що тут усе має бути інакше. Зрештою, результат гравця визначається не розміром біцепса й не зовнішністю. Але відкрийте коментарі під фотографіями професійних гравців.
«Товстий».
«Страшна».
«Чому він так виглядає?»
«Що в неї з обличчям?»
«У 25 виглядає на 40».
Особливо жорстоко аудиторія нерідко ставиться до дівчат у кіберспорті та стримінгу. Чоловікові ще іноді дозволяють просто добре грати. Жінка надто часто має одночасно добре грати, добре виглядати, правильно одягатися, бути достатньо жіночною — але не надто сексуальною, привабливою — але не зухвалою.
І все це людина має якимось чином встигнути зробити, поки взагалі-то намагається бути професіоналом у своїй дисципліні.
Мабуть, проблема навіть не в красі. Люди завжди звертали увагу на зовнішність. Проблема в іншому: сьогодні зовнішність стала найшвидшим способом винести людині вирок. Ми бачимо фотографію раніше, ніж дізнаємося історію. Обличчя — раніше за результат. Тіло — раніше за характер. Вікові зміни — раніше за досягнення.
Алгоритми соціальних мереж лише посилюють цю звичку: незвична зовнішність викликає реакцію, реакція породжує коментарі, коментарі збільшують охоплення. І зрештою фотографія обличчя може виявитися для алгоритму «цікавішою», ніж кілька років праці, які привели людину до чемпіонського титулу.
Але, можливо, іноді варто зупинитися перед тим, як написати чергове дотепне зауваження. Людина на фотографії може виглядати старшою за свій вік. Жінка може бути занадто м'язистою для чиїхось уявлень про жіночність. Кіберспортсмен може не виглядати як модель.
Але питання ж не в тому, чи подобається нам його обличчя. Питання в іншому:
Що ця людина зробила?
Що вона подолала?
Кому допомогла?
Що залишила після себе?
Брендон Макналті проїхав майже 274 кілометри й став чемпіоном світу. Анна Куркуріна стала чемпіонкою світу, встановила спортивні рекорди, а сьогодні використовує свою популярність і свою силу, щоб рятувати тварин під час війни.
І якщо після всього цього перше, що ми здатні помітити, — зморшки одного й м'язи іншої, можливо, проблема справді не в їхній зовнішності.
Можливо, проблема в тому, куди ми самі розучилися дивитися.
Нагадаємо, Konami потроїла призовий фонд eFootball Championship 2027 та оголосила про масштабне розширення турніру.
