9 серпня 1996 року в Японії на Sega Saturn вийшла Death Crimson — маловідомий rail shooter, який згодом отримав репутацію однієї з найбільш сумнозвісних ігор консолі. Сьогодні її згадують не лише через технічні проблеми, а й завдяки дивовижній історії перетворення провалу на культову гру.
У середині 1990-х років жанр light-gun shooter переживав справжній бум. Аркадні автомати дозволяли гравцям буквально брати зброю до рук і стріляти по ворогах на екрані, а успіх таких проєктів поступово переносився на домашні консолі.
Саме на цій хвилі японська студія Ecole Software створила Death Crimson. Гра була розрахована на одного гравця та використовувала формат rail shooter: камера рухалася за заздалегідь визначеним маршрутом, а завдання користувача полягало в тому, щоб вчасно знищувати ворогів.
Реліз відбувся 9 серпня 1996 року в Японії. Цю дату підтверджують MobyGames, GameFAQs та база Sega Saturn Satakore.
Головним героєм став Косуке Етіцен, відомий під кодовим ім'ям Combat Echizen. За сюжетом він — лікар і колишній військовий, який протягом десяти років досліджував KOT Syndrome — загадкову хворобу, що поширилася Європою та перетворила людей на монстрів.
Причина всього цього пов'язана із загадковою зброєю Death Crimson, яку Етіцен знайшов ще під час військової служби.
На папері Death Crimson виглядала цілком логічно для свого часу. Sega Saturn підтримувала light gun, а популярність аркадних шутерів створювала для Ecole хорошу можливість.
Однак після релізу стало зрозуміло, що гра має серйозні проблеми.
Сьогодні Death Crimson найчастіше критикують за низьку якість графіки, незручне керування, проблеми з визначенням попадань, дивну камеру та загальну технічну недосконалість. GOG описує її як приклад японського kusoge — терміна, яким позначають навмисно або ненавмисно дуже погані, але водночас своєрідно привабливі ігри.
GameFAQs навіть включає Death Crimson до свого списку найвідоміших kusoge, називаючи її вкрай невдалим light-gun shooter.
Особливо дивним виглядав сам візуальний стиль. На момент виходу Saturn уже отримувала значно ефектніші 3D-ігри, тоді як Death Crimson демонструвала незграбні моделі, дивну анімацію та доволі грубу картинку. І саме це стало однією з причин її майбутньої слави.
Цікаво, що Death Crimson не зникла після провалу. Навпаки — з роками навколо неї сформувалася репутація настільки поганої гри, що вона стала цікавою сама по собі. У японському ігровому середовищі Death Crimson почали сприймати як своєрідний еталон kusoge.
Причому гра мала всі необхідні складові для культового статусу.
Незвичайний головний герой, дивний сюжет, специфічна озвучка, химерні вороги, проблемна графіка та загальна атмосфера створили комбінацію, яку складно було забути.
Окремою частиною легенди став голос Combat Echizen. Через відсутність нормальної інформації про актора його довгий час фактично не могли правильно ідентифікувати. Згодом стало відомо, що персонажа озвучив актор Seijirou, який пізніше також працював над іншими відомими японськими іграми.
Сьогодні особливу увагу привертає і фізичне оформлення гри.
На обкладинці Death Crimson зображена величезна біомеханічна істота з металевими трубами, зубами та щупальцями. Вона значно ефектніша за саму гру й фактично стала одним із найвпізнаваніших елементів проєкту.
Але справжньою особливістю стала підтримка світлового пістолета. Грати можна було з відповідним контролером Sega Saturn, що хоча б частково відповідало аркадній природі проєкту. Саме тому сьогодні Death Crimson цікава ще й як частина історії light-gun ігор середини 1990-х.
Парадокс Death Crimson полягає в тому, що більшість ігор, які отримували подібну репутацію, з часом просто забували.
З нею сталося протилежне. Її почали обговорювати саме тому, що вона була настільки дивною. З'явилися огляди, відео, меми та колекціонери, які спеціально шукали оригінальну версію для Sega Saturn.
Навіть через десятиліття гра продовжує отримувати увагу. У 2024 році японський ігровий ресурс 4Gamer повідомив про публікацію офіційних відео з вступом та демонстраційними матеріалами Death Crimson.
А вже у 2026 році для гри з'явився новий фанатський patch із покращеннями якості життя для сучасних способів запуску light-gun ігор на Saturn. Це показує, що проєкт, який колись міг здаватися забутим провалом, досі має активну ретро-аудиторію.
Попри провал першої гри, Ecole Software не стала відмовлятися від серії. Навпаки, компанія продовжила історію.
25 листопада 1999 року в Японії на Sega Dreamcast вийшла Death Crimson 2: Meranito no Saidan — пряме продовження оригіналу. GameFAQs підтверджує цю дату та зазначає Ecole як розробника і видавця.
Цього разу Ecole спробувала зробити значно масштабніший проєкт. Death Crimson 2 зберегла основу light-gun шутера, але отримала сюжетний режим із розгалуженнями, залежними від рішень гравця, а також підтримку до чотирьох гравців.
У першій Death Crimson повноцінного сюжетного режиму фактично не було, тому продовження зробило набагато більший акцент на історії та персонажах. У 2024 році для Death Crimson 2 навіть випустили новий англійський фанатський переклад, який дозволив гравцям краще ознайомитися з лором серії.
У 2000 році Ecole випустила аркадну Death Crimson OX на базі Sega NAOMI. Пізніше її перенесли на Dreamcast та PlayStation 2. Це була третя й остання частина серії.
Death Crimson OX стала особливо важливою для франшизи, адже була єдиною грою серії, яка офіційно вийшла за межами Японії. У Європі вона отримала назву Guncom 2. Версія для PlayStation 2 під назвою Guncom 2 вийшла в Європі у грудні 2004 року.
Цікаво, що саме Death Crimson OX отримала значно більш традиційний для жанру вигляд і стала ближчою до таких популярних light-gun шутерів, як The House of the Dead.
Таким чином, те, що почалося у 1996 році як провальний експеримент Ecole на Sega Saturn, зрештою перетворилося на повноцінну серію з трьох ігор.
У Death Crimson немає статусу великого хіта, який змінив індустрію. Вона не стала конкурентом Virtua Cop чи іншої великої серії light-gun шутерів.
Її історична цінність зовсім в іншому. Death Crimson стала прикладом того, як невдала гра може отримати друге життя завдяки власній унікальності. Її технічні проблеми, дивний дизайн і незабутні персонажі перетворили гру на своєрідний артефакт епохи Sega Saturn.
У 1996 році Ecole хотіла зробити черговий шутер із підтримкою світлового пістолета. Через 30 років Death Crimson пам'ятають уже зовсім не за це.
Її пам'ятають як ту саму гру, яка була настільки поганою, що стала легендарною.
І, мабуть, саме це — найкращий доказ того, що в історії відеоігор далеко не завжди перемагають найкращі.
Нагадаємо, 20 років Dwarf Fortress: як експеримент двох братів змінив жанр і дійшов до Steam.
